Сповідь

Господи, я каюся у всіх своїх гріхах.

Саме з цих слів почалося моє нове життя. Мій шлях до Бога, до віри і до тієї мене, якою я є зараз, був довгим та тернистим. Надто довгим. Зараз я думаю, що втратила забагато років – неприпустимо багато. При тому, минулі роки зливаються в єдину картинку з іскрами яскравих, проте огидних спогадів.

************

Ось я - школярка, закінчую 7й клас. Йду додому у дірявих капцях-кедах з чужої ноги та у сукні. Грошей ми не мали від слова зовсім: батько спився, мати тягнула сама себе та двох дочок. Але ж мені дали поносити діряві капці й у мене була та сукня - найкраще моє вбрання.

Аж ось, підходить до мене однокласниця - найгарніша в нашому класі і каже:

- Ти пити вмієш?

- Ні, - кажу.

- І я не вмію. Але нам потрібно зробити вигляд, що ми вміємо пити, - та вказує на купку хлопців, - вони кличуть, ходімо.

Чому я погодилася? Бо занадто сильно хотіла дружити із самою-самою і хоч трішки не здаватися такою невдахою. Та тому, що не знала, що таке "пити". Точніше, бачила, що відбувалося із батьком, бачила, що дорослі цокаються - ми навіть в іграх цокалися, але я й гадки не мала, що це таке і чим загрожує. Як зараз пам'ятаю, пили горілку "Стопка" лимонну. З йогуртових стаканчиків. Напилися, зрозуміло. Та я залишилася в цій компанії. Подруга звідти втекла досить швидко, а я загрузла. 

************

Ось я в цій компанії, вже звичній, але прийшли якісь старші хлопці. Один з них звернув на мене увагу, і ось вже ми цілуємося. Мені виповнилося 15, я не знаю, як треба зустрічатися із хлопцями. Але я вже з ним переспала. Недивно, еге ж?

Подальші мої роки пов'язані із пияцтвом та чоловіками, яких я знаходила напідпитку. Звісно, я курила. Пам'ятаю, у старшій школі щоп'ятниці ми пили. Горілку закурювали цигарками, щоб швидше сп'яніти. Так ми собі уявляли себе дорослими. Прояснення в моїй голові траплялися і тоді, коли ми, напившись горілки, їхали в метро на дискотеку, в хлопці тим часом курили у вагонах або поводили себе геть жахливо. Я намагалася зупинити, але не думала спинятися сама.

Це я зараз розумію, що таким поводженням я намагалася приховати свою убогість: чужий одяг, відсутність грошей на все, вбита квартира, в якій ми жили, сором туди когось привести - і тому подібне. А тоді я просто поводила себе все жахливіше.

************

Ось я йду працювати. Ні на одяг я не витрачала, ні на їжу матері грошей я не давала. Про допомогу по дому я й чути не хотіла. Думка заплатити за комунальні була повністю відсутня в моїй голові. Дискотека та вино - хіба це не те саме, омріяне доросле життя?

Про подругу. най-най популярнішу однокласницю пам'ятаєш, читачу? Я з усіх сил  намагалася довести самій собі, що я не гірша, що я теж гарна... але не тими способами. Для мене було важливе те, що на мене звертають увагу чоловіки й підходять знайомитися, але ж то було у шинках. Глузду тут немає, але мені тоді здавалося що це важливо і що саме так я позбудуся нав'язливої ідеї. Тоді ж я зрозуміла, що звабити можна майже будь-якого чоловіка. Але ж різниця між "переспати" та "зустрічатися" мені була недоступною. Та й поводитися чемно я не вміла і загалом не розуміла - а навіщо? Треба з гарнесенько роздягтися (на кшталт високі підбори, панчохи із короною, яка виглядає з-під спідниці, яка, в свою чергу майже не прикриває зад, декольте до пупа, макіяж а-ля вамп), замовити випивку - і я в дамках.

************

Ось я знайомлюся зі своїм майбутнім чоловіком - від долі важко втекти. Знайомить мене моя подружка, яка потім вийшла заміж за друга мого чоловіка. І з якою ми частенько напивалися.

З майбутнім чоловіком ми не спілкувалися, я про нього і думати не думала. А через півроку ми поїхали з ними в інше місто. Повернувшись, зустрілися знову. Так все і почалося.

Багато років ми гуляли разом. Які діти? Які думки про майбутнє, про що ви?

П'ятниця означала, що буде пляшечка вина мінімум. Коли я знайшла хорошу роботу, то і сирка з цвіллю. І до 2-3 ночі я стирчала в соцмережах. Або в гостях. Або хто його знає де. І зупинити себе я не могла. Приблизно через 8 років життя з чоловіком, у мене стали прорізуватися думки, що у мене залежність. А зізнатися привселюдно було соромно і неможливо, і все йшло тим же шляхом. І, що найстрашніше, моя залежність виглядала як відсутність стоп-крана. Тобто, начебто нормальна, адекватна людина, але варто келиху вина потрапити в шлунок і все, зупинити неможливо - до втрати пам'яті, до ранку.

У той період у мене була дуже хороша, але дуже важка робота. Було багато заходів по роботі, де вино лилося рікою. І я в цю річку пірнала з головою.

І тоді ж мені почало здаватися, що мій чоловік когось знайшов. Я не була впевнена, але його поведінка мені здавалося дуже дивною. З таким способом життя (гаруємо, п'ємо, знову гаруємо) накопичилася смертельна втома і я пішла з роботи.

************

І ось, ми з чоловіком у кафе, я напідпитку не втрималася, задала пряме питання і отримую відповідь:

- Я її кохаю. Пробач.

Телефоную подрузі, прошу зібрати мене, віддаю чоловікові ключі і йду. Прямо звідти, з-за столику кафе, де я мирно пила пляшечку вина.

Про те, що було впродовж наступних днів, я навіть не насмілююся пригадувати. Бо чорніше днів в моєму житті я не пригадаю. Цей біль від розриву був фізичним. Але ж тамувала я його звичним способом, але десятикратно підсиленим.

Одного дня моя сестра, зійшовши до ванної, де я сиділа в черговій істериці, обійняла мене, і просто почала розповідати про ясновидця. Що вій їй вже якійсь час назад сказав, що я матиму проблеми в сім'ї та якщо приїду, то Бог мені допоможе. Я погодилася.

************

І ось почалася нова смуга мого життя. Бог показав ясновидцю, що нам із чоловіком судилося прожити разом до глибокої старості. Але мені тоді це здалося настільки нереальним, що повірити було дуже важко.

Але я стою перед іконами та каюся. І з тих пір не було й дня, щоб кадри з мого минулого не випливали у пам'яті, і не було жодного дня, щоб я не сказала: "Господи, я каюся!"

За період мого безжального пияцтва друзів в мене майже не залишилося. Зрозуміло, бо хто ж хотів бачити у себе на святі вульгарну особу, яка ще й швидесенько напивається і не контролює ані свої слова, ані свою поведінку?

Тоді мені довелося сильно переосмислити свої погляди на життя. Господь зцілив мене від залежності, і я вже не має невтримного бажання пити. Але знаю: пити мені зась, бо зупинятися я все ще не вмію. 

Через 9 місяців після розриву мій чоловік попросив пробачення і почати все спочатку. Але ще питання, кого, насправді, треба було пробачати.

************

І ось тепер,  багато років помилок, образ та прощення потому, наш син спить поряд і я тану від щастя. Нехай часами мені важко, але в мене є Віра. І якщо житиму, як заповів нам Бог, виконувати Його волю, то все вийде.

Мій шлях був непростим, але я рада, що все так вийшло. Бо інакше не знаю, чим би все це закінчилося. Я дивлюся на ту подругу, яка мене з чоловіком познайомила і яка пити не кинула і розумію, що мені пощастило, що життя мене ось так болюче вчило. Та знаєш, читачу, я дбайливо зберігаю біль від слів "я кохаю її, вибач", та іноді я змушую себе відчувати його знову і знову. Тому, що цей біль нагадує мені, яким було моє життя до Віри і яким воно може стати будь-якої миті.

Це все не означає. що мої випробування закінчилися. Навпаки. Іноді мені буває навіть тяжче. І я не знаю, що чекає на мене після смерті, адже я стільки накоїла, що до сих пір не розумію, чому Бог мене простив і дав мені ще шанс? І ще дав мені Друга - того самого ясновидця, молитвами та очами якого Бог мені допоміг.

Але я дуже хочу вірити, читачу, що моя історія стане бодай комусь уроком, та хоча б простою мотивацією до того, щоб залишитися тут, та відправитися історіями інших людей, які викладено тут, у Книзі, в свій шлях до Бога, та, можливо, у життя вічне.

Піти зі мною: попутники тут