ШЛЯХ

На Всіх Біди Один Початок. Осетрина Другої Свіжості. Непристойна Розмова Хто хоче збагачуватися, той впадає у спокусу та в тенета, і в багато нерозсудливих та шкідливих похотей, що занурюють людей у бедство та пагубу; бо корінь усіх зол є сріблолюбство, якому віддавшись, дехто відхилився від віри і сам себе піддав багатьом скорботам. 1-ше до Тимофія 6:10-11 Про гроші говорити непристойно. Ніколи не думав, друже мій читачу, чому? Ти здивуєшся, на що здатна піти людина заради грошей. І здивуєшся, про які суми йдеться. Звичайні люди іноді роблять вчинки заради абсолютно нелогічних грошей, трохи більших, ніж є у них. Щоб потім відчайдушно ховати ці вчинки скелетами у шафі. Кожне людське життя — це історія, яка, якщо подивитися під правильним кутом, стане цілим фільмом-драмою, а то й детективом, у яких героям точно не буває нудно. Все залежить від того, чи побачить історія світло, чи залишиться таємницею, відчайдушно захованою під пилом часу. Але досить передісторій. Ходімо дивитися той сам...

Обвинувальний Висновок. Де Закінчується Вибір “Твоя мама горить он там. Можеш уже говорити про неї в минулому часі" "Вибір", Едіт Єва Егер Перед нами чоловік. Він молодий і він вже старий. Він винен й невинен водночас. Важкий тягар правди сутулить його плечі й покриває сивиною його волосся. Тієї правди, яку вона вже ніколи не зможе ні змінити, ні викреслити з пам’яті. Вона назавжди стала його травмою, його в’язницею та його свободою водночас. Весь опис цієї людини я зведу буквально до кількох слів, що мають значення для цієї історії: батько-одинак, вдівець. Його дитині рік, а дружина вже в іншому світі. А тут від неї залишилися лише дим крематорію та надгробна плита з датами народження та смерті. Ми бачимо короткий епізод його життя, так яскраво заповнений некрологом: «Вона так хотіла стати матір’ю, що навіть рак її не зупинив». І за цим епізодом знову судимо: як так? Де був Бог і чому Він відібрав у дитини матір? Чому Він дав їм, матері й дитині, лише рік разом? Але тоб...

Я обожнюю спілкуватися з людьми. Це з моєї екстравертної частини: я легко заговорю з незнайомою людиною, та підтримаю розмову зі співбесідником різного віку. Кожна така бесіда, коли ви один на один, насичує мого внутрішнього інтроверта: дає величезний простір для копалок, заморочок та роздумів. Вчора мала час на те, щоб поспілкуватися ну з дуже цікавою людиною. Йому вже добряче за 60, мабуть навіть за 70. За його вік йому дісталося пожити не те, щоб в різних віках, а навіть в різних епохах: в СРСР, в 90ті та в сучасній Україні. Найцікавіше те, що ця людина уособлює найвірніший, на мою думку, спосіб життя: просто жити. Не замислюючись, а як, а що. Він залишив питання політики, економіки etc зовнішньому світу. І просто жив. Ростив та виховував дітей, заробляв, підробляв, піклувався про родину. А головне — пристосувавався до зовнішніх обставин, просто приймаючи їх: ну, то сьогодні буде так. Ось так просто. "А нам з тобою своє робити", — співає Вакарчук та іде в політику. А хтось...

— Боже, припини це! Господи, чому люди кажуть, що ти — добрий, милосердний, а цей жах ніяк не скінчиться? Знаєш, я пам'ятаю, як в дитинстві плакала біля нічного вікна. Мені так хотілося, щоб батько мене любив. Щоб матері не було все одно. Я хотіла ковбасу, ляльку та сукню. І щоб мене обов'язково любили! І я не розуміла: як так, Бог же добрий? Ну чому Він не змінює це? Я ж дитина, і я прошу... А у відповідь дзвеніла нічна тиша. І не було нікого, щоб допомогти мені знайти відповідь. І я забула Бога, забула ті сльози. Не було ні ляльки, ні сукні, ні навіть їжі. І ось знову. Болить душа. Я знову хочу пошепки кричати. Мені не потрібна сукня, лялька та тим паче ковбаса. Мені потрібен мир та спокій. І щоб мене любили. Та знаю: у відповідь дзвенітиме нічний серпень. І не тому, що Бог мовчить. А тому, що ця серпнева стрекочуща кониками нічна тиша — це і є відповідь. Цей жах життя не скінчиться. Ні зараз, ні потім, ні колись. І не тому, що Бог не милосердний. А тому, що в цьому світі пан...

На цій планеті, де все виміряно та пораховано часом та відстанню, є місця, де час навіть не існує. Це не містифікований Бермудський трикутник, це там, де пекло виривається на поверхню: наче активний вулкан, що знищує все, до чого наближається. Там час розтягується, спотворюючи картинку світу, звуки та звичний хід думок, перетворюючи їх на тягучий похмурий кисіль нескінченного й нещадного мороку. Там, у тому пеклі, зникають кольори та фарби. Ні, там настає ранок і весна, але вона проходить повз: наче людина живе, а життя окремо. Воно світиться, сяє, але не для бранців мороку. У тій непроглядній темряві є лише один промінь світла: надія, яку запускає молитва. Ти пам'ятаєш, коли вперше тобі сказали "молися"? Начебто й не з тобою все це було. Ви з дружиною тоді приїхали до Друга на точки. Дуже хотіли дитину, але не виходило. Ось тоді вперше ти й почув про свої гріхи та гріхи предків, та про молитву. Але так безглуздо прозвучало тобі це слово тоді — молитва. Якось наївно. Ну щ...

Це був звичайний весняний день. Як завжди, наступив ранок, замінивши собою ніч. Світило сонечко, надсилаючи землі перші промені тепла. Так, це був звичайний робочий день. Люди робили кожен свою справу, несучи кожен свій щоденний, пожиттєвий хрест. Та жінка була інакша. Вона намагалася не виділятися з-поміж інших, розмовляти незвичною для неї мовою та поводитися ніби буденно. Але щось її видавало. Може, трішки полохливий погляд. Може, те, що вона була зовсім не тутешня. Може — занадто правильна, підручникова мова. Вона прийшла з дитиною за руку на запах свіжого, щойно спеченого хліба — продавчиня жодного разу досі не бачила її тут. Продавчиня у віконці кіоску, що знаходився при вході у хлібний цех, одразу зрозуміла — біженка. Ця не схожа на місцевих жінка тікала від чогось страшного, дуже страшного. Але вона так смішно втягувала носом повітря, так зачаровано тримала в руках свіжу буханку хліба, з таким захопленням дивилася то на хліб у своїх руках, то на продавчиню, що в останної дрогну...