Храм. Свічки. Панахида.

Коли я жила життям, в якому не було місця турботам про вічне, я, як, можливо і ти, задавалася питаннями: а що там всередині, у храмі? Що буде, якщо я увійду туди? Звичайно, якщо запитувати вголос, то обов'язково почуєш від "добрих" друзів, що недоречно одягнений, не так взутий, не так вмитий, храм не той, патріархат поганий, храм "розкольницький", чутки про церкву жахливі, а люди даремно не говорять - та й взагалі, воно тобі треба? І кожен раз напередодні Святого Христового Воскресіння, я як і натовп, була під стінами храму, часто вже "разговівшись", зі своїм кошиком зі стандартною провізією. Забігала на секунду до храму, мовчки ставила свічки й вибігала - не пропустити, коли священик освятить кошики натовпу таких самих, як і я. Я дивилася на Хресний Хід, слухала приголомшливий дзвін православних дзвонів і кожен раз думала: от би бути там, із ними!

Епізодично мене якимось вітром заносило до храму. Але завжди я боягузливо озиралася навколо: чи все вірно я роблю? І цей страх є в кожному, в силу нестачі знань - страх почути критику від так званих "воцерковлених" прихожан, - і цей страх є вагомим аргументом "чому не йти" до церкви. Я знаю тих, хто жахається навіть віднести панахиду. Просто віднести пакет й написати записку! Звичайна справа: ми боїмося того, чого не знаємо.

Тепер світло служби, приголомшливий спів церковного хору, заспокійливий запах ладану, мирне світло палаючих свічок і легкість після самої служби - вся ця незмінна атрибутика Благодаті Божої доступна і мені. І авжеж тобі!

Для того, щоб тобі, читачу, зрештою, не було так відчайдушно лячно прийти до Храму і стати трішки ближче до Бога, я поділюся історією, як все відбувалося зі мною.

Коли я потрапила до Друга на точки, він дав мені завдання:

- Ідіть до церкви, кайтеся і просіть вибачення у Бога і Богородиці, - і дав шпаргалку, кому і скільки ставити свічок, що класти в панахиду. Спочатку мені потрібно було просто зайти до церкви. Зайти, попросити вибачення і поставити мої перші свічки зі змістом. Думаєш, просто? Це було невимовно складно! Але коли я, зрештою, змогла туди увійти, коли я перестала дивитися на всі боки і думати, що про мене скажуть всі, хто в церкві був, я закрила очі ... і гірко розридалася. Гірко, тому, що до мене почало, нарешті, доходити все те зло, яке я робила. Пам'ятаю, що я не могла зупинитися, мені здавалося, що не вистачить моїх, та й немає в цілому світі тих сліз, які здатні змити весь той бруд, в якій я за своє життя примудрилася впасти. Слізьми плакали мої очі, а кров'ю обливалася душа. Спочатку це було егоїстичне усвідомлення - що ж я накоїла? Сама собі! Власноруч, власними словами, власними вчинками. Мені було відчайдушно гірко приймати всю цю правду про себе.

Я не знаю, скільки, у підсумку, я там простояла. Я пам'ятаю, що не могла заспокоїтися. І я вдячна працівникам храму, які просто продовжували робити свою роботу, вдячна священикам, що пробігали по своїх справах - за те, що ніхто не звернувся тоді до мене, що мене просто залишили наодинці з моїми сльозами, з моєї гіркотою і з моїм першим в житті каяттям перед іконами. Інакше я б просто злякалася і втекла.

Вперше вплив храму я помітила вже тоді: в храмі у мене були правильні, хороші думки і рішучість змінити своє життя. Але, як тільки я виходила звідти, тягар матеріального світу і звичка бажати гріха і жити в гріху навалювалися з новою силою. Потім, поступово, рішучість і віра починали залишатися зі мною й поза стінами храму. Спочатку ненадовго, потім на півдня, потім на день - і так з кожним разом все довше. Ранкові та вечірні молитви допомагали теж: нагадували мені, заради чого все це, чому і навіщо я на цьому шляху. Не через місяць, і навіть не через два я наважилася залишитися й на службу.

Спочатку я, як і всі, нічогісінько не розуміла під час самої служби, хоча і слухала її українською мовою, а не старослов'янською. Я просто вбирала голоси священиків, дивилася на інших прихожан і намагалася злитися з меблями або зі стіною.

Свою першу сповідь я толком і не зрозуміла - що це взагалі було? Я страшенно нервувала, не знала, як і що говорити. І скажу тобі, читачу, що перша дійсно сильна за ефектом сповідь була третьою за рахунком. Після тієї, справжньої, третьої за рахунком сповіді, я страшенно захотіла спати. Навіть не знаю, як пережила день. Лише за третім разом я змогла дійсно сповідати свої гріхи! Тепер я чую слова служби - все ще не всі, лише їх частину. Впізнаю пісні. Я, як і раніше, не знаю всього у службі. Але я знаю одне: все це правда! Під час служби дійсно сходить Дух Божий і освячує хліб і вино і вони стають тілом і кров'ю Господніми. Під час сповіді дійсно з душі знімаються камені гріхів, якщо висповідані правильно і якщо є чим їх перекрити - добрі справи. У Храмі дійсно живе Бог. Живуть святі. Там живе наше з тобою спасіння, читачу.

Я знаю, що ти міг наслухатися всякого. Але не вір злим язикам - наша природа така, ми, люди, злі. Адже не важливо, які букви на храмі: МП або КП, бо літери є атрибутом земним; а наповнення - то є атрибут небесний. Важливо лише те, що храм Православний. Важливо, що ти зробиш цей вірний крок за поріг невеликої будівлі, де втихомирюючи горять свічки, де заспокійливо пахне ладан і де живуть Благодать Божа і сила молитви віруючих православних християн. Важливим є те, що ти зробиш цей найважливіший крок в твоєму житті - крок назустріч Спасінню.

А ось і шпаргалка тобі, читачу, про свічки й панахиду. Шпаргалка від самого Бога, передана через нашого із тобою Друга, ясновидця В.

Дорослі:

- 1 свічка Богу Отцю

- 1 свічка Ісусу Христу

- 1 свічка Богородиці

Говоримо про себе: "Господи, прости мене і моїх предків".

- 2 свічки за здроров'я ворогів

"Господи, я бажаю своїм ворогам добра і здоров'я".

- 2 свічки за упокій предків.

"Господи, прости моїх предків і упокій їхні душі"

Разом: 7

Для діток достатньо всіх свічок по 1й, тоді їх буде 5.

У панахиду купуємо:

- консерви

- олію рослинну

- вино церковне, Кагор

- цукерки

- печиво

Пишемо записку з ім'ям або іменами і купуємо свічку - в панахиду.

На твої можливі питання наш Друг вже відповів, читачу! Читай Бесіди за 2018, 2017 і 2016 року, незабаром й вони перекладатимуться українською мовою. А якщо відповідей немає - є форма зворотного зв'язку на головній сторінці блогу, де ти можеш задати своє питання.

Головне, читачу, пам'ятай: в храмі твої шанси на віру зростають багаторазово. Нікого не слухай, хто тебе від храму відводить, тому що їх вустами говорить зло. Нехай ти не так одягнений, не так вмитий, не так стоїш, невчасно хрестишся й не розумієш ні слова. Головне, що ти прийшов! А інше - справа техніки.