Книга Шляху. Історія VI.

Одного разу, йдучи підземним переходом, я почула розмову юнаків, що обганяли мене.

- Я подивився перелік смертних гріхів. Так ось, кожна людина винна щонайменше у 7ми з них. Не грішити зовсім неможливо, - сказав один з них.

- Це потрібно бути аскетом, - додала його подруга.

- А це у наш час неможливе, - підтвердив третій. 

- І тому, нащо й потрібне?! - підбив підсумок перший юнак.

А й справді, так вважає багато хто. Мовляв, якщо не грішити практично неможливо, то навіщо взагалі намагатися? Тоді я житиму тут і зараз, не думатиму про майбутнє, тим більш про якесь там примарне життя після смерті. Коли ще то настане!

Саме так, читачу: зовсім не грішити може лише Бог. Та й аскетично жити не всім під силу. Я тобі більше р: відійшовши від світу не відійдеш від думок. Навіть якщо ти й зможеш втекти в глуху печеру, ти не зможеш втекти від власних думок. Вони дійматимуть тебе і ти або повернешся, або зійдеш з розуму. Або подолаєш думки й зречешся їх  - а це і є ціль тієї самої аскези. 

Ти можеш не думати про їжу, про одяг, про мандрівки та інші радості життя? Ні. Мало хто може. 

А заробит мільярд доларів одразу можеш? Майже ніхто не може. Не те що одразу, взагалі - мало хто може. 

А стати на ковзани і одразу заробити золоту медаль на Олімпіаді можеш? Отож - ніхто не може. Між першою кригою та першою медаллю прірва з тренувань, відмови від чогось іншого заради мрії та багато, багато годин, днів, тижнів, років тренувань. Тут зрозуміло всім - якщо ти не покладеш своє життя заради тієї криги, якщо ти не відмовишся від всього того, що мають звичайні люди, ти нічого не доб'єшся. Для здобуття золотої медалі потрібні талант та, найголовніше - тренування, тренування і ще раз тренування. Крізь біль, крізь падіння, невдачі, помилки, поразки... 

А чи помічав ти, читачу, що найбільше здобутків у наших спортсменів-параолімпійців, ніж у регулярної збірної, до речі? Якось так виходить, що люди із фізичними вадами, яким ще тяжче, які живуть у візках та з вічним супутником-болем, здобувають більше нагород, ніж ми - цілі фізично. Чому? Вони твердо знають: якщо вони не зроблять надлюдське зусилля над собою, їхнє життя залишиться таким самим безпросвітним, повним зневіри та похмурим. Їм вже нічого втрачати, їм - лише йти вперед. 

Кожний здобуток людини пов'язаний з нереальними зусиллями. З невдачами, помилками і спробами знову й знов. Кожне досягнення дається ціною сумнівів, невдач, падінь, набитих синців, сліз, болі... та вибору. Та ще ціною ломання себе, свого страху, свого "я більше не можу", ціною підйому крізь біль та страх, спроб знову і знову - і кожна нова спроба стає дедалі важчою. 

Ми - люди, і ми всі із недоліками. Із різними: із фізичними, розумовими, емоційними. Ми всі зламані, втомлені від тягаря власних життів та від шалених перегонів під назвою "життя". Ми боїмося невдачі, читачу. Настільки боїмося програти, що навіть не намагаємося й почати. 

Хоча, насправді, найстрашніше - це навіть і не спробувати. 

Ти знаєш, що може олімпійським чемпіоном ти не станеш, але вчишся на ковзанах, бо це весело і трішки наближує тебе до мрії. Ти розумієш, що мільярдерами стати можуть лише одиниці, але ж кожного дня ти йдеш і працюєш - не лише для життя, але й щоб наблизитися хоча б трішки до того омріяного статку. Тут ти розумієш, що або ти підіймешся і зробиш хоча б що-небудь, або залишишся у своєму болоті. 

Так само і життям без гріха, розумієш, читачу: ти або спробуєш кожного дня знову, крізь силу й біль звички, або...

************

Одна мама привезла на точки свого дорослого сина, йому було близько 20-ти років. Він був улюбленцем дівчат, ще б пак - у нього був мотоцикл! Він возив дівчат, забовтував їх, обманював, затягував у ліжко і кидав - блудив. Так через його "руки" пройшло вже чимало дурних дівчат. А потім він потрапив в аварію і осліп на одне око. Лікарі виявилися безсилі, а мама продовжувала боротися за зір сина і привезла його за допомогою до Бога. Але сам син каятися не хотів, і під час очищення говорив:

- Я хочу, як і раніше подобатися дівчатам. А без ока, навіть на мотоциклі, це буде вже неможливо.

Бог сказав, що не зцілить його. Тому, що він не покаявся і здоров'я йому потрібно лише для продовження банкету.

А коли його мама дізналася, вона заступилася за сина і стала  зневажати Бога, хулити Його. І за це Бог і її покарав, і її сина: син так і залишився лише з одним повноцінним оком, а вона померла від раку мозку. Пухлина розвинулася внаслідок того, що мама не думала головою, що говорить і де.

************

Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям. І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому.

Матфея 12:31,32