Книга Шляху. Історія VII.

Сьогодні, читачу, ти можеш бути, ким тобі заманеться. Завдячуючи технологіям, наукам та соціальним мережам ми з легкістю створюємо собі той імідж, який бажаємо. Гарні фотографії, правильні тексти, складені за всіма правилами контент-маркетингу, із виваженими та ретельно продуманими коментарями - все це закріплює образ та переконує прихильників у тому, що ти - саме той, ким хочеш здаватися. Ти навіть можеш переконати реальних, не віртуальних, оточуючих в тому, що ти саме той, яким себе малюєш - правильними, зваженими словами, логічними і обдуманими вчинками. Ця загальна залежність від образів, масова податливість на переконання породила новий спосіб життя: здаватися, а не бути. Ми вже навіть самі собі здаємося іншими. Адже це зовсім не складно: негатив зі свого життя викреслюємо, бачимо лише позитив. Малюємося такими, якими ми б хотіли бачити себе в очах інших людей. Адже не обов'язково говорити правду, тому що це нікому не потрібно. Говорити треба лише те, що вигідно і тоді, коли вигідно. Твою правду ніхто не дізнається, а якщо і дізнається, завжди можна її, правду цю, якось вдало піднести і навіть виправдати.

Це зручно і так правильно, тому що спосіб "здаватися, а не бути" - це спосіб самозахисту, іноді захисту наших близьких, а іноді і розуміння того, що правда нічого не змінить, а лише завдасть болю. Як у будь-якого інструменту, зброї, ліків - так як у всього на світі, - тут є своя інструкція із застосування. І вона говорить: неприпустимо застосовувати "здаватися, а не бути" в двох випадках. Перший - у лікаря. Тому, що якщо збрешеш, то можуть поставити хибний діагноз і не лікувати, а калічити.

А другий - перед Богом. Тому, що це марно. І тому, що це - смертельно небезпечно.

************

Історія про двох кухарок.

На самому початку моєї діяльності прийшла за допомогою місцева з села, вона працювала кухаркою у їдальні. Розповіла мені про проблеми. Я їй сказав, що тут Бог зцілює, що треба каятися. Вона покаялася, стала слухати, що Бог говорить. Ця кухарка виправилася, зробила, що Бог їй велів.

У неї була напарниця, в якої хворіла мама. Напарниця також прийшла - запитати про маму. Бог показав, що у мами дуже багато і своїх гріхів, і гріхів предків. Але ця кухарка не повірила і сказала, що її мама дуже хороша, мало не свята і що це все брехня.

Минуло 5 років, вона прийшла знову. Розповіла, що незабаром мама її померла, але прийшла вона з іншої причини: у ДТП загинув її молодший син, йому було 15 років. І коли почали з'ясовувати причини, чому він загинув, знову Бог показав те ж саме, що і 5 років тому: що гріхів дуже багато йде по лінії її мами, і через тягар цих гріхів загинув син. Цього разу вона стала ставитися інакше до сказаного і привела свого старшого сина. А старшому синові Бог сказав, що він грішить, обманює дівчат: він зустрічався з однією дівчиною, обіцяв одружитися, а потім кинув її і почав зустрічатися з іншою. І Бог сказав, що це великий гріх і син буде покараний. Тут його мама почала захищати його, говорити, що та дівчина погана, що вона сама почала чіплятися і сама полізла до нього у ліжко, та що дівчата самі винні, а її син дуже хороший. Незабаром ця кухарка потрапляє в лікарню. Бог показав, що за те, що вони не жили по Заповідях Божих та їхні предки робили дуже багато зла іншим людям, з її старшим сином станеться те саме, що і з молодшим, і що не залишиться нікого з їхньої сім'ї.

В першої кухарки все склалося добре. Вона намагалася в основному робити так, як їй Бог говорив. Незабаром вона пішла з кухарок і стала керівницею. А друга, яка не повірила, незабаром стала прибиральницею і була задоволена, що у неї є хоча б ця робота, тому що не кожен у селі взагалі мав роботу.

Ти тут: Іторія 7.
Перейти до змісту.