Книга Шляху. Історія ХХ.
Знаєш, читачу, чому анекдотів про тещу багато, а про свекруху немає? Так це тому, що про свекруху - то вже не смішно.
Сувора правда життя. Ми всі є різні дочки, ми всі є різні мами. Ми є терплячі, а є злопам'ятні. Є зайняті собою, а є безпардонні. Є тактовні, а є токсичні.
Ми всі знаємо, що любов до дитини сильніша за будь-яку іншу людську форму любові... Але біда у всіх одна: наша любов егоїстична. Ми взагалі егоїсти усі.
У цій історії - одвічна війна свекрухи та невістки, ненависть до невістки, ненависть до її дітей, не прощення свекрухи... а хто постраждав? Вірно, діти. Через покоління - але постраждали ті, кого ми, дорослі, зобов'язані любити та берегти, чого б це не вартувало. Через тих, кого ми, невістки, зобов'язані поважати й прощати. Чого б це не вартувало.
************
Знаєш, читачу, як людини приходять думки про порчі та іншу містичну гидоту? Один зі сценаріїв такий: у тебе все добре. Є сім'я, налагоджений побут. Є діти. Але тобі весь час щось не так, тобі погано, хворієш постійно та постійно щось тривожить. Недобре тобі.
Ось і ця героїня теж задумалася: все, як сказано вище, от лише не стара, щоб недуги на пенсію або клімакс списувати -30 років плюс-мінус.
Задумалася. Куди з цим йти? Вірно - до бабок. Вони ж щось там шепочуть, порчі знімають, вроки, віск, яйця, кропива о 12 ночі на цвинтарі ...
Отож вона й пішла по бабках. По різних. І всі 4 бабки, як одна, стверджували, що наробила їй її свекруха. Героїня злилася, природно, ображалася. Але бабки не допомагали зовсім.
У день, коли вона приїхала на точки до ясновидців, було мокро після дощу, та дуже брудно. Та як тільки ця жінка стала на точки, вона тут же гепнулася у бруд всім тілом, та почала качатися, вивалюватися просто у ньому. Та доки вона повністю не вимастилася, вона не зупинилася.
А після цього в ній заговорив нечистий:
- Це не свекруха, це я - твоя баба. Я вас не любила і хотіла, щоби ви здохли. Я вам порчу не робила. Але ж твої батьки привозили тебе і твою сестру, а я не хотіла вас бачити. Я вам давала холодної води, щоб ви пили - і щоб ви здохли. Тому, що я вас ненавиділа. Тепер я на тому світі, а мені тут дуже погано, свічки мені ніхто не ставить, і я не бачу стежки; панахиду мені ніхто не носить - і я голодна. Синові краще, йому його дружина носить панахиди і ставить свічки, а мені погано! Тому я тебе мучу!
Так, це була свекруха. Та не героїні, але її мами.
Свекруха мами ненавиділа свою невістку, не визнавала дітей, і бажала зла і невістці, і її дітям. А тепер вона мучиться на тому світі, тому що сина вже теж немає в живих, невістку вона від себе відвернула своєю неприкритою ненавистю, тож невістка її пам'ятати не хотіла. І онуки не хотіли. Як за життя, так і після смерті, вона мучила тих, кого могла - онуків.
Так, бабки є різні, хоча досить часто вони не від Бога. Бабки до кінця не могли, або не хотіли, розібратися, чия свекруха то була. Намовляли на свекруху нашої героїні, поливали її брудом, хоча вона була дуже доброю людиною і допомагала з онуками. І за те, що жінка слухала бабок, Бог гарненько виваляв її у грязюці. Тому, що слухати бабок - гріх.
А коли героїня стала носити панахиду, ставити свічки своїй бабусі, вона перестала хворіти і все у неї налагодилося.
************
Я як мама хлопчика цікавлюся, в який момент життя у нас дах зносить і ми адекватність втрачаємо? Цей процес є незворотнім з моменту зачаття дитини, або все ж у кожної мами є вибір, якою бути свекрухою або тещою?
Як ти думаєш, читачу?
Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, не радiє з неправди, а радіє iстинi; усе покриває, всьому йме вiру, всього сподiвається, все терпить. Любов нiколи не минає, хоч i пророцтва скiнчаться, i мови замовкнуть, i знання зникне.
Комментарии
Отправить комментарий