Книга Шляху. Історія СІІ

На цій планеті, де все виміряно та пораховано часом та відстанню, є місця, де час навіть не існує. Це не містифікований Бермудський трикутник, це там, де пекло виривається на поверхню: наче активний вулкан, що знищує все, до чого наближається. Там час розтягується, спотворюючи картинку світу, звуки та звичний хід думок, перетворюючи їх на тягучий похмурий кисіль нескінченного й нещадного мороку.

Там, у тому пеклі, зникають кольори та фарби. Ні, там настає ранок і весна, але вона проходить повз: наче людина живе, а життя окремо. Воно світиться, сяє, але не для бранців мороку. У тій непроглядній темряві є лише один промінь світла: надія, яку запускає молитва.

Ти пам'ятаєш, коли вперше тобі сказали "молися"? Начебто й не з тобою все це було. Ви з дружиною тоді приїхали до Друга на точки. Дуже хотіли дитину, але не виходило. Ось тоді вперше ти й почув про свої гріхи та гріхи предків, та про молитву. Але так безглуздо прозвучало тобі це слово тоді — молитва. Якось наївно. Ну що можуть зробити слова? Вони – не пігулка. І навіть не бронежилет. Дружина зі старанністю школярки кинулася виконувати, а ти лише скептично посміхнувся. І навіть сердився: гріхи якихось там давно спочилих предків, а просити пробачення тобі? З чого б це?!

І ось, синові тиждень, а тебе забрали в пекло – на війну. І вже довгий час, занадто довгий, він росте без тебе. А ти в тягучому киселі теплиш надію вижити та обійняти їх — твою найбільшу цінність, твій символ миру та безтурботності. Тут, у темряві, ти не лише свої гріхи перебираєш і гаряче каєшся про кожен, впізнаючи їх в обличчя - ти готовий вимолювати гріхи всього світу, і каєшся за десятьох. Аби жити!

І ти знаєш, що куля – дура. І що ані кевларова каска, ані бронежилет з 5 рівнем захисту не врятують від снаряду, що летить на тебе. Тут, у пеклі, діє своя, незбагненна "русская рулєтка". Нема щита. Нема захисту. Немає логіки. Є тільки надія вижити, одягнена у молитву. І нескінченне каяття, що обпалює тобі душу усвідомленням та щоки — сльозами жалю.

Ти повернешся живим. Ти, хто не стримав єхидної усмішки, почувши "Молися" - тоді, вічність назад і в іншому вимірі, ти виживеш. Ти повернешся і завжди – завжди, чуєш? — ти носитимеш свою головну зброю та захист у душі, в думках і словах: віру, одягнену в каяття та молитву.

Знаєш чому?

Тому, що там, у пеклі, що вирвалося на поверхню Землі, ти зрозумів головне: тільки Бог може врятувати нескінченних грішників, що безмежно каються.

Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: Порушся та й кинься до моря, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, то буде йому!

Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одержите, і сповниться вам.

І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші.

Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших.

Євангеліє від Марка 11:23-27

Ти тут: Історія 102. Перейти до змісту.