Парадокс

— Боже, припини це! Господи, чому люди кажуть, що ти — добрий, милосердний, а цей жах ніяк не скінчиться?

Знаєш, я пам'ятаю, як в дитинстві плакала біля нічного вікна. Мені так хотілося, щоб батько мене любив. Щоб матері не було все одно. Я хотіла ковбасу, ляльку та сукню. І щоб мене обов'язково любили!

І я не розуміла: як так, Бог же добрий? Ну чому Він не змінює це? Я ж дитина, і я прошу...

А у відповідь дзвеніла нічна тиша. І не було нікого, щоб допомогти мені знайти відповідь.

І я забула Бога, забула ті сльози. Не було ні ляльки, ні сукні, ні навіть їжі.

І ось знову. Болить душа. Я знову хочу пошепки кричати. Мені не потрібна сукня, лялька та тим паче ковбаса. Мені потрібен мир та спокій. І щоб мене любили. Та знаю: у відповідь дзвенітиме нічний серпень.

І не тому, що Бог мовчить. А тому, що ця серпнева стрекочуща кониками нічна тиша — це і є відповідь.

Цей жах життя не скінчиться. Ні зараз, ні потім, ні колись. І не тому, що Бог не милосердний. А тому, що в цьому світі панує свобода вибору людини.

Так, тут панує людина. Людина, яка любить секс більше за вірність. Людина, яка любить зброю більше за своїх дітей. Людина, яка любить речі більше, ніж кохання.

⠀

Від спокус горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса!

Матвія 18:7

⠀

А Бог — він милосердний. Він створив серпень, що миготить зірками та Чумацьким шляхом; серпень, що стрекоче кониками у напівтемряві великого міста. Бог створив жінку і дав їй дитину, а заразом того, хто любить її і кого любити їй. Бог створив для нас любов. Бог створив великий, дивовижний світ. Який так безжально знищує своїм вибором людина.

Людина — ідеальне створіння в ідеальному світі. Людина, яку наділили єдиною владою: свободою вибору. І чи не в цьому парадокс?

Безжальна, страшна ідеальна істота, що створила кулю та ядерну бомбу, випустивши їх в своїх мати та дружину, катуючи народжених та ненароджених дітей, вимагає милосердя від Творця. Та просить Його припинити те, що почала сама, ще й звинувачуючи у немилосердності та жорстокості. Парадокс. Замкнуте коло.

Ти знаєш, це припиниться, але не скінчиться. Доки існує людина, це ідеальне творіння ідеального Творця, доки є свобода вибору — доти будуть коїтися страшні, жахливі, неможливі для свідомості речі. І Бог тут ні до чого. Бо варто прибрати з цього світу одну змінну, один лиш біологічний вид — і світ знову стане ідеальним. Він зцілиться, наповниться блакиттю неба, прозорістю повітря, кришталем струмків та шелестом зелені. І знову стане тим, чим і був задуманий: ідеальним домом для ідеального створіння.

Це парадокс життя і замкнуте коло, що веде до руйнації.

Тому що в цьому світі панує аж ніяк не добро та любов. В ньому панує свобода вибору, якою так щедро наділене ідеальне та улюблене створіння Бога.