Книга Шляху. Історія XXXVI

Пам'яті Господині

Шість із половиною років я приймав людей, допомагав їм долати хвороби нетрадиційним способом: без пігулок, операцій та боргів. Я допомагав іншим, але ніяк не міг допомогти своїй рідній сестрі, хоч як би старався і скільки б зусиль не докладав. У неї був зоб щитоподібної залози. Так тривало до одного дня, поки вона не приїхала до мене вже повністю здоровою. Без моєї допомоги.

Вірити і Знати — не одне й те саме

Про зцілення людини через вигнання з неї бісів я вже на той момент знав із Біблії та житій святих: Ісус Христос зцілював людей силою слова і Святого Духа. Зцілювали людей і апостоли, і святі. Але читати — це одне. А тут — реальне життя і реальний факт: моя сестра, що стояла переді мною. Без зоба.

Читати — це одне. Знати — зовсім інше. А я хотів ЗНАТИ. Тим паче, що те місце, де знаходилися «точки», було недалеко від Києва.

Цілих три місяці мені не вдавалося дістатися туди. Не тому, що не ходив транспорт. Немов мене перевіряли: чи не згасне бажання? Чи цінне воно для мене?

Це був травень 1996 року. Мене повіз племінник, якому теж треба було туди потрапити, оскільки він мав проблему з сином. Ми приїхали о 6 ранку, а вже були четвертою машиною в черзі. До 9 ранку машин було вже десять. Вийшла сестра Господині й попередила, що прийняти вони зможуть лише 7 машин. Решту попросили поїхати, але ніхто не рушив з місця. О 10 ранку починався прийом, і на той момент машин було вже близько двадцяти.

О 10 ранку ми зайшли у двір.

Господиня і точки

Вона почала наше знайомство з розповіді про себе і про те, як усе це почалося для неї. І як вона з інженера, яких була ціла держава, стала Господинею.

Прокинувшись вранці 6 лютого 1995 року, Господиня та мешканці її будинку побачили, що з колодязя йде пара. На вулиці стояли лютневі морози, термометр показував -20°C, а в колодязі температура води становила +55°C. Вони розгубилися.

На другий день просто ходити навколо колодязя стало неможливо і треба було вже щось робити, якось користуватися водою. Пішли до сусідів дізнаватися, яка у них вода. Сусіди дуже здивувалися і запитали про причину запитання. Господиня та сестра розповіли про свій колодязь.

Сусіди не повірили і пішли самі подивитися. Дуже здивувалися і пішли до сільради, розповіли, що така от історія: +55°C вода в колодязі у найсильніші морози. У сільраді теж не повірили, прийшли й переконалися, що це справді так. Із сільради зателефонували у Фастів. Із Фастова приїхала комісія, потім приїхала з Києва комісія, всі переконалися, що це не пусті чутки. Слідом приїхали кореспонденти з газети «Київські Відомості», написали про це статтю і оголосили конкурс: хто розгадає цей феномен, отримає премію 1000 доларів. Для 1995 року це були дуже великі гроші.

За деякий час приїхала вже група біоенергетиків на чолі з Гречишниковою Зоєю Митрофанівною, і вони почали докопуватися до суті. Їх було 4 людини, вони зіставляли інформацію, і інформація ця дуже чітко зійшлася: у перший же день вони розповіли про воду і відкрили чотири точки. Наступного разу вони відкрили ще три точки і повісили на будинку металевий хрест із нержавійки.

З цим хрестом згодом теж сталося диво: він розвернувся на 180° навколо своєї осі. Якийсь час він просто був прибитий на місці, але потім почав розвертатися, хоча був дуже ґрунтовно закріплений — просвердлений і прибитий до будинку, до дерев'яної частини біля гребеня даху, прямо в торці. Розвертатися сам по собі він не міг ніяк. Але розвертався. За два чи три роки він розвернувся на 180° і зупинився.

Гречишникова Зоя Митрофанівна сказала Господині, коли вони з родиною стояли у дворі: 

— Ви будете тут працювати. 

— Я інженер, я не знаю, як працювати, — засумнівалася Господиня. 

— Бог вас навчить. 

— А якщо я не буду працювати? 

— Тоді вам буде погано. 

— Погано не треба. Я знаю, що таке погано. Отдже, працюватиму.

З 30 березня 1995 року почали приходити люди: спочатку місцеві, які дізналися про цілющу воду в колодязі та про відкриття точок біоенергетиками з АН. А потім почали приїжджати й приходити люди не лише з навколишнього села.

Людей ставили на точки. Господиня не знала, що потрібно робити, а Бог вводив людей у транс і через них учив Господиню, що і як робити: чи то молитва «Отче наш», чи щось інше. З тих, хто приїжджав, Він благословляв помічників Господині. Так це все і почалося.

Як це працює

Тільки-но я увійшов у двір, я відчув Силу Божу. Я почав хреститися, просити пробачення, каятися — такий інструктаж я отримав від Господині.
На той час уже приїхали помічники. Вони пішли з Господинею на третю точку, а я став на другу. І щойно я опинився на точці, я відчув у руках Силу Божу. Я побачив кулі сріблястого кольору, що світилися, діаметром близько трьох сантиметрів. Вони розташовувалися навколо рук, утворюючи собою шланг світла діаметром 20 см, і рухалися перпендикулярно рукам.

До точок я почувався дуже погано фізично. Та в ту мить я побачив, що в мені дуже багато духовного бруду, якого я набрався від людей за роки прийому. Бруд цей був схожий на груддя чорнозему, досить сухого, або на чорну спресовану сажу, що летить із забитої труби — на духовному рівні. Як мені Бог показав це — я не знаю, але я бачив. Стоячи на точці, каючись і молячись, я викидав цей бруд із себе. І я витягав і викидав, витягав — і за 5 хвилин Бог мене повністю очистив, усе стало чисто. І все припинилося. Мені стало легко.

Поруч стояв помічник, якому Бог дав дар яснобачення, і він усе бачив. Він і сказав Господині, яка підійшла, що сам побачив у цей час: я маю приїжджати і допомагати. Бог мене благословив на допомогу Господині.

Я починаю працювати

Я пообіцяв, що буду приїжджати, але приїду через тиждень. Я планував приїхати так само з племінником, а у нього не вийшло. У мене машини не було, а як дістатися своїм ходом, я не знав, тому не приїхав. Тієї ж ночі мені сниться сон, що мені ставлять прогул: ти прогуляв роботу; недобре це, будеш покараний. Я почав просити вибачення, пообіцяв, що приїду, і через день я приїхав.

Перший день, коли я почав працювати, я пропрацював лише годину і більше не зміг — сил не було зовсім. Але вже за місяць я міг працювати цілий день. Я працював у парі з іншою помічницею: Бог їй дав ясноюачення, а мені дав силу.

Точки, система та відкриття

Коли я приїхав у допомогу Господині, було відкрито вісім точок, розташованих, як нам здавалося, хаотично, без жодної системи. Восьму, останню на той момент, відкрив лікар, завідувач терапевтичного відділення однієї з київських лікарень. Йому це вдалося зробити за допомогою рамок. А дев'яту Бог відкрив вже при мені.

Наприкінці травня або на початку червня 1996 року, під час роботи, одна з помічниць із даром ясновидіння побачила, як у траву впала зірка Давида, і як туди одразу спустився золотий промінь із неба. І ще побачила православний хрест. Розповіла мені, а я відповів, що не знаю, що це означає, і ми звернулися до Господині. Вона пояснила видіння: 

— Це Бог дав ще одну точку і показав, що ці всі точки, виявляється, розташовані православним хрестом.

І точно: ми побачили, що те, що здавалося нам хаотичним, набуло форми православного хреста. Не вистачало тільки останньої, дев'ятої точки. Я витесав дубовий кілок, які ми використовували до облаштування майданчиків. Коли я став ногою туди, куди впала зірка Давида у видінні помічниці, моя підошва стала гаряча, як праска, а потім горіла вся нога. Я зрозумів, що саме там треба було забити кілок.

Господиня і ми вирішили, що це майданчик, де будемо очищатися ми, помічники: перед роботою нам треба було чиститися, без цього жоден із помічників до роботи не допускався. Але в той час, коли приїжджають помічники, як правило, всі майданчики зайняті, а знімати людей із точок, щоб очистити нас — недобре. Тоді вирішили, що дев'ятий майданчик буде тільки для нас. А за кілька днів ми переконалися, що рішення було правильним.

У нас було правило: без черги можна прийняти тільки людей, які привозили помічників, або родичів самих помічників. Інших винятків не було. Через пару днів після відкриття дев'ятої точки одна з помічниць приїхала зі свекром. Людей було багато, а його можна було прийняти без черги. Господиня сказала чоловікові стати на дев'яту точку. Свекру вистачило кількох хвилин. 

— Я не буду тут стояти, — сказав він, щойно ставши на дев'яту точку. 

— Чому? — здивувалися ми. 

— У мене все тіло, з ніг до голови, немов голками коле, я не можу тут стояти.

Йому вибрали іншу точку. Минув ще день чи два, і Господиня сказала своїй молодшій доньці, яку Бог не благословив працювати, стати на дев'яту точку, щоб її почистити. Історія повторилася, але у дочки було відчуття, що по ній повзають воші. З того часу на дев'ятій точці очищалися тільки помічники.

Ще пару слів про результати

Господиня була старша за мене на 22 роки. На момент появи гарячої води в колодязі в лютому вона мала астму та безліч інших проблем. Після початку роботи на точках астма залишила її — Бог зцілив те, на що нездатні навіть найгеніальніші люди.

На точки приїжджало дуже багато людей, бувало і до двохсот осіб на день. Господиня допомогла дуже багатьом. Вона була головна над усіма нами, її помічниками — її виділив Бог. Він учив її, а вона вчила нас, як квочка вчить своїх курчат.

Господиня приймала людей до останнього дня з того самого 30 березня 1995 року, коли вона навіть не уявляла, що для неї тепер означає «працювати». Її останній день на землі — 4 грудня 2016 року.

Та обрані люди не вмирають. Вони продовжують жити — в іншому, кращому світі. Пройшовши крізь ті самі вузькі ворота, які мало хто знаходить, Господиня пішла до Бога, минаючи поневіряння (митарства).

Цей блог, з усіма історіями, бесідами та рештою вмісту, створено з благословення та за підтримки Господині. Як доказ: інший світ існує. Як існує добро і зло, гріх і покаяння, рай і пекло.

Твій вибір простий, друже мій читачу. І раз ти тут — ти на вірному шляху.

Ти тут: Історія 36. 

Перейти до змісту.